В.П.Кузьменко (НІУРВ РНБО України)
ГЕЛІОКОСМІЧНІ
ЧИННИКИ ВПЛИВУ
НА СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ ПРОЦЕСИ
доповідь в скороченому
вигляді (без тексту, що набрано курсивом)
зроблено автором 23 квітня 1999 р. на ІІ-ій
міжнародній конференції
“Соціально-психологічні аспекти національної
безпеки”,
що відбулась у Києві 23-25 квітня 1999 року.
“И вновь и вновь
взошли на Солнце пятна,
И омрачились трезвые умы,
И пал престол, и были неотвратны
Голодный мор и ужасы чумы.
И вал морской вскипел от колебаний,
И норд сверкал, и двигались смерчи,
И родились на ниве состязаний
Фанатики, герои, палачи.
И жизни лик подернулся гримасой:
Метался компас – буйствовал народ,
А над землей и над людскою массой
Свершало Солнце свой законный ход.
О, ты, узревший солнечные пятна
С великолепной дерзостью своей –
Не ведал ты, как будут мне понятны
И близки твои скорби, Галилей!”
921 [1]
Ці чудові поетичні строки належать Галілею ХХ століття - видатному російському вченому Олександру Чижевському і свідчать про наявність глибинних зв'язків закономірностей суспільно-політичного та еколого-природного розвитку на Землі з космопланетарними процесами. Спільний розгляд цих систем дозволяє визначити прямі і зворотні зв’язки між соціально-політичними та еколого-природними системами і моделювати їх як загальний коеволюційний процес розвитку суспільства і навколишнього середовища в кожній з його сфер: літо-гідро-атмо-біо-сферах. Соціум, який також належить до біосфери, тобто є невід’ємною частиною природи, створює за Володимиром Вернадським сферу людського розуму - ноосферу, а за Павлом Флоренським - духовну сферу – пневмотосферу.
Визначивши ці закономірності та їхню причинність можна через різні регулятори цілеспрямовано посилювати вплив позитивних тенденцій і послаблювати - негативних. Таким чином, системний аналіз і прогнозування циклічно-еволюційної динаміки соціально-економічного та еколого-природного розвитку з акцентом на синхронізацію різнохарактерних циклів має мету попередження і пом’якшення наслідків соціальних та природних катастроф.
В науковому середовищі існує певний скепсис щодо можливості передбачення майбутніх історичних подій, оскільки це дуже рідко вдавалося вченим з використанням традиційних підходів. Більш того досить часто, якщо згадати, наприклад, нещодавню розбудову “світлого комуністичного майбутнього”, при реалізації масштабних цільових комплексних програм отримували результат, подекуди діаметрально протилежний тому, що було задумано при їх плануванні та проектуванні. Але ряд вчених все ж продовжували шукати коеволюційний взаємозв’язок між суспільними та космічними процесами у їх циклічно-еволюційній динаміці.
Ще наприкінці ХVІІІ століття засновник зоряної астрономії, англійський вчений Уільям Гершель, що побудував першу модель Галактики та відкрив планету Уран, зробив спробу встановити зв’язок між числом сонячних плям, неврожаями та цінами на хліб і визначив досить велику кореляцію між ними.
У 70-ті роки ХІХ століття його співвітчизник Уільям Джевонс (відомий більше як засновник теорії маржиналізму разом з іншими економістами - австрійцем Карлом Менгером та швейцарцем Леоном Вальрасом) розвинув думку, що поведінка соціальних колективів у їх діяльності залежить від циклічних явищ на Сонці. Це допомогло йому пояснити економічні цикли не тільки у сільському господарстві, де вони пов’язані з прямим впливом сонячної активності на врожайність, але й у промисловості. До речі, маржиналізм, що являється, можливо, найбільш кардинальним переворотом світової економічної думки (визнання його на пострадянському просторі відбувається більше чим через 120 років після відкриття) було створено незалежно один від одного трьома вказаними вченими в одному й тому ж 1871 році. У цей же рік (він був наступним за максимальним за сонячною активністю у ХІХ столітті роком франко-пруської війни) пруський канцлер Бісмарк на переможній воєнній хвилі проголосив Німецьку імперію, а у Франції після падіння Другої імперії пала й Паризька комуна. Наприкінці ХІХ століття німець Мовес та француз Делоне також підтвердили підпорядкованість соціальної динаміки на Землі ритмічності у 11 років у відповідності із сонячними циклами.
У першу чверть ХХ століття було проведено дослідження впливу сонячної активності на біосферу та соціум російським вченим Олександром Чижевським (поряд з ним на це ще в часи революцій 1917 р. звернув увагу і російський астроном Дмитро Святський). У 1924 р. Чижевський в Калузі видав книгу “Фізичні фактори історичного процесу: вплив космічних факторів на поведінку організованих людських мас і на хід всесвітньо-історичного процесу, починаючи з V століття до Р.Х. і до нашого часу. Стислий виклад досліджень і теорії” [2]. Саме ця робота започаткувала системні дослідження суспільних та природних процесів з оцінкою впливу на них космофізичних факторів. Але його головну працю “Земля в обіймах Сонця” було повністю надруковано тільки у 1995р., до сторіччя з дня його народження, яке було відзначено світовою науковою спільнотою 7 лютого 1997 р. міжнародним науковим форумом, який розпочався у цей день в Москві.
В головному, було доведено синхронність максимумів сонячної активності з періодами виникнення революцій та війн. Знайдено, що злам у розвитку соціуму відбувається в реперних точках динамічного екстремуму (найвищого приросту по модулю сонячної активності). На синхронність “пасіонарних поштовхів” з екстремумами сонячної активності вказував у своїй теорії етногенезу й Лев Гумильов [3].
На геліокосмічні чинники все частіше з'являються посилання у наукових та публіцистичних працях. Так, ще у січні 1935 р. видатний російсько-індійський культуролог і світовий суспільний діяч Микола Реріх в есе “Зорі смерті” писав: “Абат Море – французький астроном звертає увагу усіх дипломатів на 1936 та 1937 роки. У ці роки, він каже, буде спостерігатись сильне нарощування діяльності сонячних плям. Астроном нагадує, що періоди посиленої діяльності сонячних плям часто співпадає з війнами та усякими суспільними сум’яттями.
“Періоди найменшої діяльності сонячних плям на Землі звичайно помічені як мирні часи, тоді як максимальна діяльність цих плям, певно, викликає нервову напругу, яка зваблює народи до зла та дикої боротьби – каже абат. Якщо сонячна діяльність збільшує усякі магнетичні відхилення, то серед наслідків її розвивається також й дивний гарячковий стан, який епідемічно опановує людством. Іноді такий гарячковий стан починається трохи раніше максимума, як то відбулось у першу світову війну в 1914 році”.
“Чи наближається друга війна – це невідомо, але я нагадую, що згідно статистики, що покриває багато століть, роки 1936 та 1937 повинні вважатися особливо небезпечними”
“<…> важко сказати, чи буде вже цей рік показовим у грубо земному значенні, чи він започаткує наслідки для найближчого часу” [4]. Цей прогноз новітня історія підтвердила дуже скоро. Вже у 1936 р. розпочалася війна в Іспанії, на наступні два роки припав пік репресій в СРСР, а у 1939 р. було розв’язано другу світову війну.
На сьогодні, окрім відкритого у середині ХІХ століття 11-річного циклу сонячної активності Швабе-Вольфа, відомі відкритий наприкінці ХІХ століття 72-річний (2 по 36 років) цикл Ганського та відкритий у середині ХХ століття більше як 600-річний цикл Рубашева, а також кілька менш значних флуктуацій Сонця. Вже у 60-ті роки ХХ століття у Кисловодській обсерваторії було відкрито пов’язаний зі зміною полярності сонячних плям 22-річний парний цикл Гнєвишева-Оля, за яким другий у парі 11-річний цикл у порівнянні з попереднім в 1,4 рази вищий за сонячною активністю. Саме такий цикл повинен закінчитися у 2000-2002 роках, які тільки з урахуванням правила Гнєвишева-Оля повинні мати майже полуторні значення чисел Вольфа по відношенню до їх величин у 1989-1991 роках. (Видатний австрійський астроном Рудольф Вольф ще у середині ХІХ століття у якості індикатора сонячної активності запропонував використовувати кількість плям на Сонці, число яких було окреслено заголовною літерою його прізвища - W). До того ж ХХ століття від страшного ХІV століття пандемій морової чуми – “чорної смерті” та голодоморів, пов’язаних з повенями, посухами, землетрусами і періодичними навалами сарани відділяють 600 з лишком років. Це співпадає з циклами появи у полі зору землян комет, які так зачастили до Землі наприкінці другого тисячоліття Християнської ери. Враховуючи періодичність як сонячних, так й історичних процесів, та важливість виявлення ефектів їх синхронізації, системний аналіз поліциклічного процесу коеволюції природи та суспільства вбачається на сьогодні одним з перспективних напрямків наукових досліджень у сфері прогностики.
Зокрема, в реперний 1988 рік максимального приросту сонячної активності з середньорічної величини числа Вольфа W=29,4 1987 р. до 100,2 у 1988 р., розпочалась армянсько-азербайджанська війна за Карабах. Вона ж синхронізувала із страшним землетрусом в Арменії наприкінці року, коли середньомісячні величини чисел Вольфа збільшились з W=125,1 у жовтні та листопаді до W=179,2 у грудні з мінливими добовими індикаторами сонячної активності, які в окремі дні досягали й W=255.
На піку зростання сонячної активності - у червні 1991 року (11 червня W=250) в Югославії розпочалась жорстока війна та в серпні того ж року (19 серпня W=280) у Москві відбувся серпневий путч, який по суті започаткував основи процесу розпаду СРСР. Наприкінці 1994 р. (рік локального подвійного максимуму сонячної активності та зіткнення комети Шумейкеров-Леві з Юпітером) розпочалась війна у Чечні. Закінчились обидві ці війни в 1996 р. - році мінімуму сонячної активності, коли за Чижевським суттєво зменшується густота соціальних катаклізмів.
Враховуючи, що за правилом Гневишева-Оля, яке стосується парного 22-річного циклу, у поточному 11-річному циклі сонячна активність буде в 1,4 рази більше, ніж у попередньому, слід чекати посилення природних та соціальних катаклізмів на рубежі тисячоліть і підготувати регулятори їх запобігання та пом‘якшення. До того ж, початок третього тисячоліття у 2000-2001 роках від початку першої світової війни у 1914 році відокремлюють 86-87 років і саме 85,7-річний період притаманний параметрам біциклів 3-ї та 4-ї за масами, після Плутону найбільш віддалених від Сонця, планет Урану та Нептуну, взаємодія яких на жаль може негативно впливати на природні та суспільні процеси на Землі, а з лагом у півтори роки обумовлює наступний в ієрархії циклів сонячної активності 87-річний цикл, реперні роки якого співпадуть тоді з піком фрактально пов’язаного з ним 22-річного циклу, що може викликати ефект їх синхронізації у формі природних та соціальних катастроф.
Таким чином, у поточному 22-річному циклі сонячної активності тільки за правилом Гнєвишева-Оля можна чекати у 2000-2002 роках днів з числами Вольфа W=400 і більше, оскільки у минулому циклі межею добових показників чисел Вольфа було W=300 за виключенням одного випадку її перевищення. Синхронізація цього циклу з віковими (87років) та багатовіковими (цикл у 600 з лишком років виявлений російським астрономом Б.Рубашевим у 1949 р. за частотою кількості комет з мінімумом, що припав на другу половину ХVІІ століття, дослідження якого провів Маундер, а максимум спостерігався за 300 років до цього мінімуму у ХIV cтолітті) і навіть тисячолітніми (за різними оцінками намічається цикл довжиною у 1800-2000 років) циклами сонячної активності може суттєво збільшити як числа Вольфа, так і наслідки природних та соціальних катаклізмів на рубежі тисячоліть.
Рудольф Вольф за допомогою свого комбінованого індексу сонячних плям, що дістав назву чисел Вольфа, побудував їх часовий ряд з 1700 по 1848 роки і після цього він постійно поповнюється, а у ХХ столітті - навіть щодобовими данними. Але значно раніше, ще у Китаї спостерігали сонячні плями у XV cтолітті, а Галілео Галілей відмітив їх відсутність на Сонці на початку XVI століття, у 1610 році.
Олександр Чижевський виявив синхронізацію максимумів сонячної активності з періодами пандемій та епізоотій, а також взагалі прискореного розмноження окремих видів біоорганізмів як то, наприклад, сарани.. Результати його досліджень було вперше надруковано ще в 30-ті роки у Франції в роботі, що потім вийшла у СРСР книгою “Земне відлуння сонячних бур” вийшла двома виданнями, але вже тільки у 1973 і 1976 роках [5]. Найбільша частота пандемій та эпізоотій спостерігалась у другому тисячолітті християнської ери протягом 30-80-х років ХІV століття, коли навала сарани тільки у Центральній Європі тривала з періодичністю 10-12 років у 1333-1341, 1353-1363, 1373-1388 роках [6], що призводило до масових неврожаїв та голодомору. Пік стихійних негараздів припав на 1348 рік, коли, за описом фон Мегенсберга, майже по усій Європі, з півдня на північ, зі сходу на захід пробігла хвиля кількох страшних землетрусів з руйнуванням десятків міст та сотен замків, палали ліси та виходили з берегів річки, а “чорна смерть” – чума мільйонами косила населення різних континентів, за свідченням сучасника тих подій - італійського вченого де Вінаріо [7], з періодичністю спалахів пандемії в 11 років, що відповідає найбільш відомим сьогодні циклам сонячної активності Швабе-Вольфа.
Ще у 1843 р. видатний німецький астроном Генріх фон Швабе вперше визначив періодичність циклів появи сонячних плям у 10 років, яка у 1852 р. була уточнена Вольфом як середньоарифметична їх періоду в 11,1 років, хоча в дійсності він має варіацію від 8,5 до 14 років між сусідніми мінімумами і від 7,3 до 17 років між макcимумами [8]. Причому, як правило у роки мінімумів варіація W коливалася від 0 до 10, а у роки нормальних максимумів – від 50 до 100. Усі ці розрахунки було виконано ще у середині ХІХ столітті і до 1917 р. вони підтверджувались.
В 1994 р. у Росії вийшла книга Л.В. Константиновської “Коли приходять Пророки, або Наука циклів” [9], в якій вперше була приведена щоденна статистика чисел Вольфа у XX столітті, аж до 1993 року. Через рік там же з’явився довідковий посібник “Історія двох тисячоліть у датах” [10], в якому досить детально була представлена щоденна хронологія найбільш значимих історичних подій Нової ери людської історії, включаючи останнє її століття, найбільш значимі події котрого були зіставлені нами з геліокосмічною статистикою. У результаті порівняльного аналізу цих даних були одержані висновки,, що повністю підтвердили геніальні відкриття Чижевського, зроблені ним ще у 1917 році у 20-річному віці.
У 1917 р. при середньорічному W=103,9 у період між двома російськими революціями середньомісячна оцінка сонячної активності серпня W=154,9, а в окремі його дні W=248, на що й звернули увагу Святський та Чижевський. Наступними роками, коли середньорічне значення W перевищувало 100, були страшні для радянського народу 1937-1938 рр., середньомісячні оцінки сонячної активності в яких липня 1937 р. W=145,1, а липня 1938 р. W=165,3.
Півтори сотенний середньорічний рубіж сонячної активності було подолано у 1947 р. з W=151,6 при середньомісячному W=201,3 у травні та піковому добовому W=323, який спостерігався 25 травня 1947 року. Загальновідомо, що саме у цей період світ вперше стояв на порозі ядерної війни..СРСР створював “соціалістичний табір”, а західні країни протидіяли його розширенню. Так, у березні 1947 року, коли спостерігалось перевищення добових W=200, було проголошено “доктрину Трумена”, спрямовану на боротьбу проти сил соціалізму, і були усунені міністри-комуністи з бельгійського уряду, а у травні 1947 р. - з урядів двох найрозвинутіших європейських країн – Італії та Франції та заборонено Компартію Бразилії.
У наступному 11-річному циклі, що був другим у парному 22-річному, сонячна активність вже наблизилась до двохсотенного середньорічного рубежу у 1957 році з W=190,2 при середньомісячному W=253,8 у жовтні. В наступному 1958 році спостерігався навіть рекордний піковий день 31 березня, коли W=342, але сонячна активність нарощувалась поступово (30 березня W=338) і нічого екстраординарного у світі не відбулось. В той же час на півтори роки раніше, у реперному 1956 році максимального приросту сонячної активності (більше як в 3,5 рази з середньорічного W=38 у 1955 р. до W=141,7 у 1956 р.) наприкінці жовтня – початку листопада спостерігалось різке коливання сонячної активності, коли за 10 днів вона підскочила більше як в 2 рази з W=140 - 27 жовтня до пікового добового значення W=312 - 8 листопада, максимального за середньомісячним значенням листопада (W=201,3) у катастрофічному за соціально-політичними наслідками році. Саме у цей період, 30 жовтня було розпочато ізраїльско-арабську війну, яка по суті не вщухла повністю і через 42 роки. Ще раніше, 23 жовтня розпочався виступ населення Угорщини проти існуючого режиму влади і через 10 днів - 4 листопада Хрущов зі згоди членів Президії ЦК КПРС віддав наказ про негайне придушення повстання у Будапешті у відповідь на прохання про допомогу голови новоствореного уряду Яноша Кадара. І радянські танки увійшли в столицю Угорщини, що призвело до кривавого бою на вулицях міста зі значними людськими жертвами.
Через неповні 12 років - 20 серпня у черговому піковому 1968 році сонячної активності (W=105,9) радянські танки знову з’явились на вулицях столичного міста, але вже для придушення “празької весни”. В цей період сонячна активність не була такою значною, як у попередньому циклі, а головне, її мінімальний приріст у порівнянні з попереднім роком (у 1967 р. W=93,8) не викликав катастрофічних подій і, хоча й були людські жертви (за останніми уточненими даними – біля 120 з обох сторін), заміна керівництва у Чехословаччині пройшла відносно спокійно. В СРСР тільки в наступну ніч з 21 на 22 серпня, коли W=143, у Москві було розкидано листівки з протестом проти окупації Чехословаччини. Вже 25 серпня, коли W=86, тільки 8 радянських дисидентів сіли на парапет у лобного місця на Червоній площі з плакатами “Руки геть від ЧРСР” та “Ганьба окупантам”, після чого вони негайно були побиті та вкинуті у машини переодягненими співробітниками КДБ, що чергували у чеканні виїзду чехословацької делегації з Кремлю. Публічний протест тим і закінчився, а після суду у жовтні двох учасників відправили у табори, трьох – у заслання, одного – до психічної лікарні і тільки поетесу Наталку Горбанєвську з грудним дитям відпустили, а юній Тетяні Баєвій товариші підказали сказати, що вона опинилась на площі випадково та “чудову сімку” не знає і це зберегло її від репресій.
Слід зазначити, що ще раніше, навесні того ж 1968 року, 4 квітня у США в місті Мемфісі расистами було вбито лідера негритянського руху Мартіна Лютера Кінга (з 30 березня – W=154 до 5 квітня – W=89 за тиждень сонячна активність впала в 1,7 раз), а через півтори місяця у середині травня у Франції в Парижі у підтримку вимог студентів почались масові заворушення з барикадами трудящих, що протримались до початку червня (у цей максимальний за сонячною активністю період середньомісячне W=127,2 з піковим днем 24 травня, коли W=165). Цей же період став дуже болісним для народу США, коли у процесі весняного наступу в’єтнамського Давіда проти американського Голіафа загинуло багато громадян цієї країни, а в її столиці – Вашингтоні пройшла багатомільйонна антивоєнна демонстрація. Закінчився цей тяжкий для Північної Америки період 5 червня ще одним резонансним вбивством у Лос-Анжелосі сенатора Роберта Кеннеді. У Південній Америці вже у жовтні в результаті воєнних переворотів до влади прийшли генеральскі хунти у Перу та Панамі.
Ще через неповні 12 років, 27 грудня 1979 року (середньорічне W=155,4 тоді збільшилось у порівнянні з минулим роком з W=92,5 більше як в 1,6 рази, а у порівнянні з 1977 р. з W=27,5 майже у 6 разів) радянські танки знову увійшли в столицю іншої держави Кабул, що призвело до страшної війни, яка по суті роздерла Афганістан на антагоністичні частини, що протиборствують до нашого часу, загрожуючи вже південним кордонам країн СНД. До катастрофічних наслідків нападу СРСР на Афганістан слід віднести, по-перше, той факт, що ця війна підірвала віру в непереможність радянської армії, а головне, у людяність її солдатів – “визволителів”, а по-друге, що стало однією з суттєвих передумов й розвалу СРСР, вона виснажила ресурси країни і підірвала розвиток її економіки на поліпшення життя народу, який не міг вибачити владі безглузду і ганебну, по суті, загибель кращих своїх синів. Усю цю правду владі спочатку у листі до неї, а після перебування у засланні з протестуючими довготривалими голодовками, вже публічно на з’їзді народних депутатів СРСР сказав Андрій Сахаров, що виявило ганебну аморальність усієї комуністичної системи і цей дійсний гнів народу вона вже не витримала.
Таким чином, катастрофічні соціально-політичні події у реперні роки максимального приросту сонячної активності географічно переміщувались в залежності від ендогенної соціально-психологічної підготовленості соціумів в тих чи інших ареалах Землі до участі у біфуркаційних подіях на піку сонячної активності. При цьому механізм впливу нарощування сонячної активності на різкі зміни у соціально-психологічному середовищі у тому чи іншому регіоні Землі дуже нагадує механізми, що спрацьовують у її надрах, викликаючи землетруси. Так, родоначальники методу оцінки інтенсивності землетрусів – видатні американські вчені Бено Гутенберг і Чарльз Ріхтер (перший теоретично обгрунтував у 1941 році, а другий практично запропонував ще у 1935 році 12-бальну шкалу Ріхтера, яка класифікує землетруси за їх магнітудами, що оцінюють енергію сейсмічних хвиль) вказували на можливості екзогенного впливу космічних факторів на тектоніку Землі та психіку соціуму, що на ній проживає, у якості “спускового механізму” [11], для спрацювання якого у тому чи іншому її ареалі задовго до цього ендогенним чином визріли відповідні умови тектонічної або соціально-психологічної напруги. Знання цих умов з урахуванням регіонального їх розподілу та часових характеристик зміни сонячної активності, шляхом їх просторо-часового суміщення дозволяє зробити відповідні висновки у процесі як аналізу, так й прогнозування катастрофічних подій. Це стає особливо ефективним при розгляданні вже не річних чи місячних, а добових показників інтенсивності зміни сонячної активності.
Так, нещодавно газета “Труд” надрукувала матеріали бесіди її кореспондента з московським вченим Віктором Фроловим, котрий керує унікальною лабораторією у Національному комітеті екологічної безпеки РФ. У ній вчений вказує “повороти” сонячної радіації з лютого цього року по травень наступного та дає такий висновок: “Ми самі були здивовані точністю “попадання” нашого прогнозу. Почасти, період між кінцем березня та початком квітня, коли, за нашим прогнозом, найбільш вірогідні потрясіння, співпав з подіями на Балканах, з хвилюваннями у політичних верхах Росії. Вернадський писав про розумну ноосферу, котра включає до себе й нашу планету, й нас з вами. І виявляється, що у техногенних та суспільних катастроф єдиний “cпусковий механізм”…Ви пам’ятаєте, звичайно, жахливий Спітакський землетрус. Але ж то був ще й період інших катастроф: рушився Союз, йшла війна за Карабах. У газетах промайнули припущення, що небесні сили обрушили кару на людей за їх поведінку. Ближче до істини, думаю, те, що й до тектонічних, й до суспільних вибухів причетні ті ж самі космічні сили – пульсація прародителя усього живого – Сонця. Підвищена збудливість, амбіційність, “скандальність” без достатніх приводів – у такий стан люди почасти впадають саме під впливом сонячної радіації. В моменти її змін!” [12].
Cлід відзначити, що сам механізм впливу змін сонячної активності (СА) на біоорганізми, включаючи організм людини, досить детально відслідковувався київськими вченими – медиками на чолі з Петром Василиком [13]. Причому ним досліджувалась не тільки хвильова, але й корпускулярна складова випромінювання нашого світила – так званого “сонячного вітру”, сила геліофізичного впливу якого суттєво перевищує енергію геомагнітних бур. Інший український вчений Залман Філер з Кіровограду, котрий разом зі своїми учнями безпосередньо проводив астрономічні спостереження поведінки Сонця, зробив наступний висновок:
“Сонце змінює стан магнітосфери та атмосфери Землі. Магнітні поля та потоки часток, які йдуть від сонячних плям, досягають Землі та впливають перш за все на мозок, серцево-судинну та кровоносну системи людини, на її фізичний, нервовий та психологічний стан. Високий рівень сонячної активності, його швидкі зміни збуджують кожну людину, а тому й колектив, клас, суспільство, особливо, коли є спільні інтереси та зрозуміла і сприйнятна ідея. У великому 11-річному циклі йдуть швидкі коливання рівня СА з періодом, близьким до 4 тижнів, пов’язані з власним обертанням Сонця навколо своєї осі та впливом Меркурія і Венери. Земля та “зовнішні” планети обумовлюють довгоперіодичні зміни СА. Враховуючи зміни полярності магнітних плям в кінці 11-річного циклу, вважають справжнім періодом СА 22-річний” [14], котрий було названо за прізвищами їх першовідкривачів циклом Гнєвишева-Оля.
І, нарешті, лідер української школи вчених - циклістів Арнольд Кулінкович, обгрунтовуючи свою концепцію “нової соціології” зробив наступний висновок: “Природі було потрібно використати жорстку – сувайворну – модель розвитку, сутність якої зводиться до простої схеми: планета Земля (і, відповідно, її біосфера) час від часу ввергається у полум’я радіоекологічної кризи, коли гине все, що ще не досягло необхідної досконалості, а найбільш досконалі виживають. Від випробування до випробування радіоактивним мечем біосфера створювала все більш бездоганні організми, поки не створила найбільш бездоганний таксон - вид Homo sapiens, людство. Звертаємо увагу на подвійний характер “радіоактивного меча”: це – і “друг”, оскільки він “упорядник прогресу”, але це й “смертельний ворог”, оскільки відповідальний за колосальні спустошення в біосфері.
<…> “Фатальний фактор” (тобто той самий “радіоактивний меч”, котрий одночасно є й “другом”, й “смертельним ворогом”), безсумнівно, дуже серйозний супротивник, його фізична природа ще не зрозуміла. Робоча гіпотеза природи “фатального фактору” (“нейтринна задуха”) особливого оптимізму не вселяє: людство в наш час безсиле у боротьбі з потужними потоками високоенергійних нейтрино. Необхідна мобілізація потуг усього світового співтоваривства, співробітництва багатьох “локальних цивілізацій” для рішення проблеми “фатального фактору” (виявлення його дійсної фізичної природи, закономірностей його впливу на біосферу та на людину, розробка засобів захисту людства).
<…> Але фатальний фактор представляє загрозу не тільки тоді, коли він “підіймається на задні лапи” та веде тотальну війну з людством на його знищення. То у більшому, то в меншому ступеню він завжди несе смерть та загибель, то у вигляді “серійних смертей” (одночасові випадки летального інфаркту у різних лікарнях міста), то в іншій формі…” [15]. Це підтверджується не тільки медичною статистикою, але й безпосередніми спостереженнями посилення частоти захворювань близьких та знайомих у періоди активного Сонця. Причому, останнім часом російські вчені Юрій Мізун та В’ячеслав Хаснулін, проводячи спостереження у Сибіру, і навіть на Кольському півострові, звернули увагу, що особливо вразливим стає людський організм у нічні часи, коли корпускулярні частки “сонячного вітру” досягають поверхні Землі [16]. І саме точкові щодобові спостереження за нашим Світилом дають найбільш переконливі результати.
Все вищесказане особливо вражає у процесі аналізу нещодавніх соціально-політичних катаклізмів у процесі біфуркаційного розпаду “світової соціалістичної системи” та СРСР, що її організував. Його вдалося виконати на основі щоденних зіставлень сонячної статистики чисел Вольфа з рядом подій 1989-1991 рр., що представлені у книгах [9-10].
У попередньому 11-річному циклі піковий день сонячної активності з числом Вольфа W=326 спостерігався 20 січня 1990 року. Причому це був не тільки день абсолютного максимуму, але й максимального приросту сонячної активності, яка за день з 19 січня (W=199) зросла на 127 пунктів або більше як у 1,6 рази з тим, щоб наступного дня 21 січня знову впасти до W=217, тобто мати максимальне добове падіння на 109 пунктів або у 1,5 рази. Саме такі реперні дні максимального коливання сонячної активності, як показують різноманітні дослідження, особливо небезпечні як для природи, так й для соціуму, який є її невід’ємної частиною. Виявилось, що серед тисячі з лишком днів трьох останніх років (1989-1991рр.) існування СРСР, які мали максимальні за останні 15 років середньорічні показники W=142,6-157,6, саме прийняте 20 січня 1990 року рішення мало за наслідками найбільшу кількість жертв серед мирного населення колишньої імперії. У цей день бойові підрозділи радянської армії увійшли в Баку, в результаті чого навіть за різними офіційними даними загинуло від 83 до 128 мирних громадян. Існують й такі азербайджанські джерела, які засвідчують, що число загиблих було значно більшим і перевищувало 300 особ. І чи не була ця акція першим кроком на шляху прояву імперської жорстокості російських воїнів до “особи кавказької національності”, яка таки далась взнаки через 5 років на війні у Чечні? А корені її, вочевидь, лежать ще в афганській війні.
Другий за силою сонячної активності день, коли W=300, cпостерігався у момент розв’язки путчу 21 серпня 1991 року, але її нарощування з його початку 19 серпня було поступовим і 20 серпня (W=291) загинуло 3 особи, яких, у день проголошення незалежності України у Києві, 24 серпня (W=259) ховали у Москві вже як останніх героїв Радянського Союзу. Таким чином, плавний підйом хоча й до значного рівня сонячної активності у дні путчу та плавний її спад після його закінчення, незважаючи на шалену напругу населення, призвів до мінімальних жертв серед нього.
Третій за силою сонячної активності день спостерігався 20 серпня 1990 року (W=295), коли менше як за два тижні з 7 серпня (W=120) вона збільшилась на 175 пунктів або майже у 2,5 рази. Саме в цей період, після проголошення Гагаузської республіки у складі СРСР з непідпорядкуванням її керівництва владним структурам республіки Молдова розпочалось воєнне протистояння з нею. Особливо воно посилилось після проголошення вже у вересні Приднєстровської Молдавської РСР у складі СРСР, що не була визнана Молдовою, у якій, в свою чергу, посилився сепаратизм у напрямку не тільки виходу з СРСР, але й входження у склад румунської держави. Все це призвело до воєнного протистояння зі значними людськими жертвами, а з 2 листопада у місті Бендери було навіть проголошено надзвичайний стан. Тільки чіткі і своєчасні дії радянських воїнів на чолі з генералом Олександром Лебєдєм зупинили кровопролиття та не дали перейти конфлікту до югославського варіанту.
Четвертий за силою сонячної активності період спостерігався у піковому 1989 році (середньорічне W=157,6) з піковим днем 11 вересня (W=280), коли за 10 днів з 1 вересня (W=147) вона збільшилась на 133 пункти або майже у 2 рази. Саме у вересні (середньомісячне W=176,7) утеча німців зі Сходу на Захід набула спонтанного характеру, коли із Східної Німеччини через кордон з Чехословаччиною та Угорщиною за день від’їжджало до кількох тисяч оcіб. На кінец року загальна кількість емігрантів наблизилась до 350 тис. громадян НДР. Але ще 18 жовтня (W=184) Еріх Хонеккер був нарешті усунутий з посад Генерального секретаря ЦК СЄПН та Голови Держради НДР, а 8-10 листопада (W=245 за день до цих подій) Пленум ЦК радикально поновив склад Політбюро і у ніч з 9 на 10 листопада було зруйновано знамениту Берлінську стіну (W коливалась з 1 листопада між W=153 та W=245 при сердньомісячному W=173, а вже через 5 днів від цих подій, 16 листопада впало до W=124, тобто в 2 рази за 10 днів).
П’ятий за силою сонячної активності період спостерігався у тому ж піковому році, але на початку літа з піковим днем 16 червня 1989 року (W=265), коли з 1 червня (W=136) за два тижні вона збільшилась майже у 2 рази. На початку цього періоду, 3 червня у Башкирії стався вибух газопроводу біля залізниці, уздовж якої у цей час проходив пасажирський потяг, в якому в результаті цієї катастрофи загинуло близько 400 пасажирів. У цей же день почались міжнаціональні хвилювання у Фергані в Узбекистані, в яких у результаті погромів загинуло близько 90 турок-месхетинців. Після введення військ розв’язка конфлікту наступила тільки наприкінці вказаного періоду, на який припали відомі події у Китаї на площі Тяньаньмень, що також призвели до значних людських жертв. Та й сам автор саме у цей період майже не став жертвою впливу космічних сил, коли з наближенням до 42-річного рубежу свого життя (вік акме) з гіпотоника перетворився у гіпертоніка і у кризовому стані опинився у лікарні, де слухав емоційні виступи Тельмана Гдляна, Миколи Шмельова, Бориса Єльцина, Андрія Сахарова, Юрія Власова та інших делегатів І-го з’їзду народних депутатів СРСР, що проходив як раз у цей період. На цьому ж з’їзді відбулась розборка катастрофічних подій у Тбілісі в ніч з 9 на 10 квітня 1989 р., коли від саперних лопаток радянських воїнів загинув 21 демонстрант, здебільше жінки, які виступали тоді під лозунгами незалежності Грузії (Хоча сонячна активність була не дуже високою – середньомісячне квітневе W=130,6, а безпосередньо у цю ніч 10 квітня W=122, але за день до цих подій W=185, тобто впало за добу в 1,5 рази, а ще через день до W=92, тобто у цілому за декілька днів у 2 рази). Щоб там не казали, ця кривава подія дуже посилила вплив на грузин національної ідеї, яка разом з настроями протидії існуючій владі і проклала шлях до влади Звіаду Гамсахурдія, обраному президентом через два роки - 14 квітня 1991 р. (сонячна активність 12 і 15 квітня досягала добового W=217), а розборка катастрофічної події на з’їзді мало що додала для прояснення ситуації. Можливо, усі ці з’їзди з перманентним характером їх роботи і виконали роль амортизатора катастрофічних подій, коли енергія мас йшла не на площі, а в екрани телевізорів. І хто його знає, якби не ті телевізійні політичні шоу, то, можливо, СРСР розвалився б разом з “соціалістичним табором” вже у піковому 1989 році, але не у формі “м’якого” народного відклику на невдалий путч, а за жорсткими кривавими югославським або румунським варіантами його розпаду.
Шостий за силою сонячної активності період спостерігався також у 1989 році, але вже наприкінці його, коли з 21 по 28 грудня вона за тиждень зросла з W=111 до 249, тобто у 2,2 рази, а вже 31 грудня впала до W=201. Такі її коливання у цьому періоді були відмічені масовим громадянським виступом румунського народу проти режиму Чаушеску, який пав 22 грудня. Протистояння закінчилось розстрілом демонстрантів, після чого справжній гнів народу скинув брехливих правителів, а самого Ніколає Чаушеску з дружиною Оленою за вироком спеціального суду, за злочини перед румунським народом, було розстріляно 25 грудня. Саме ця подія продемонструвала можливий варіант розвитку “демократичних” процесів у Радянському Союзі і підвела підсумки розпаду “соціалістичного табору” у 1989 р. з подальшим розвалом СРСР через два роки.
Слід зазначити, що до ювілею Чижевського російським вченим Олександром Фроловим вже робився аналіз подій у Москві і після 1991 р., але автор обмежився щомісячною статистикою сонячної активності (СА) [17]. Щорічна статистика СА використовувалась багатьма вченими і до Чижевського. Починаючи з 1991 р. як щорічна, так і щомісячна статистика СА використовувалась нами при аналізі динаміки різноманітних історичних подій, перш за все тих, що відбулися на території Росії та СРСР [18]. Регулярна щоденна статистика використана нами вперше і тому особливо вражає точковий “спусковий механізм” впливу приросту СА на просторі колишнього СРСР на протязі трьох останніх років його існування, біфуркаційні дні яких вже були свого роду індикаторами його остаточного розвалу.
Московським вченим Віктором Фроловим нещодавно було зроблено й прогноз СА на найближчий рік, що досить насторожує: “За попередніми прикидками, катастрофу можна очікувати у жовтні цього року: це пов’язано з сонячною активністю та входженням випромінювання нашого світила у смугу здебільшого ультрафіолету. Люди хворобливі повинні потурбуватися про своє здоров’я: послабиться імунна система організму. Участяться випадки прийняття непродуманих, імпульсивних рішень, розгоряться різного роду пристрасті. Взагалі жовтень, схоже, буде багатим на земні неприємності” [12]. А на кінець жовтня в Україні як раз намічені перевибори президента. Так що час для цього, за крайньою мірою, виходячи з космофізичних факторів, вибрано не самий кращий.
Таким чином, синхронізація соціально-політичних катастрофічних подій з реперними періодами зміни сонячної активності, які вже навчились прогнозувати астрономи, нагадує нам дуже актуальний на сьогодні вислів Чижевського: “Державна влада повинна знати стан Сонця у будь-який момент і зіставляти з ним рішення, що приймаються нею, оскільки свідчення Сонця безпомилкові та універсальні у просторі та часі”. Впровадження механізму відслідковування динаміки сонячної активності та інших космофізичних факторів, що впливають на природні та суспільні процеси на Землі, дозволить попереджати катастрофічні події з включенням засобів їх пом’якшення та ліквідації негативних наслідків, запобігти яких повністю неможливо.
ЛІТЕРАТУРА